РОЗПОВІДЬ: УКРАЇНА — батьківщина замріяних ангелів.
Україна — це святилище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал — наполегливе очікування безкоштовного дива. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Європи і чекали «самостійності». Господь не витримав цього знущання і здійснив диво. Вдоволені результативністю своєї релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання і благополуччя. При цьому нас не лякає час і швидкоплинність життя. Ми поводимося мов безсмертні люди, яким не падає на голову цеглина, а лише мішки з твердою валютою.
Українці — це нація, цілком позбавлена комплексу неповноцінності. Зі всіх видів очікування ми обрали найдосконалішу філософську форму. Як особи з усталеним уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку. Все «знаючи», ми перебуваємо в постійному очікуванні, використовуючи наперед заготовлені ярлики. Черговий парламент для нас — ніщо. Черговий прем’єр для нас — ніхто. Флот — це те, що ділиться саме по собі. Гривня — це рубль. Свиня — це сусід. А сало — це продукт.
Активні ділові люди в наших очах виглядають як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної українській духовності. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами дива. Не рухаючись з місця і не докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань. Теоретично у нас є все. Головне — дочекатися цього. Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять і проходять, а дівчата з віночками і дідусь з бандурою — вічні.
Свою…
- смішна розповідь
